Славське: що подивитися за один день, а ввечері вдома

Від нашої хати до Славського 17 км, хвилин 25 машиною, тож це день, після якого ввечері ви вже вдома. Взимку туди їдуть кататися, а влітку, як на мене, Славське навіть цікавіше. У центрі є місце, де, за легендою, почалося селище: поранені дружинники князя Святослава прийшли сюди вгору Опором. Над селищем Погар, де ще в 1930-х лещетарів тягнули нагору коні. А довкола стоять бойківські дерев'яні церкви, як-от у Верхній Рожанці, 1804 року. Ось як би я склала цей день для родини, де є і малі, і бабуся.

Коротко: день у Славському

Як я б складала день. Зранку центр: злиття двох річок, церква на горбі, а якщо пощастить, то й базар. Потім Погар витягом, поки не спека й немає черги. Обідаєте в селищі. По обіді вибираєте одне з трьох: легку гору Ільзу, Волосянку з криївкою або дерев'яну церкву у Верхній Рожанці. Усе разом в один день не вміститься, і не треба. Дорогою додому зупинка в Тухлі, а ввечері чан.

Ранок у центрі: де почалося Славське

Машину я б ставила біля Успенської церкви на вулиці Шевченка: звідти все в центрі пішки. Спершу спустіться до місця, де в Опір впадає річка Славка. Від церкви це понад пів кілометра вниз, а потім стільки ж назад угору. Якщо бабуся ходить повільно, підвезіть її до ринку на вулиці Ольги Степанівни: звідти до злиття, за картою, близько сотні метрів. Тут переказують легенду, що князь Святослав загинув у бою біля Сколе, неподалік від нашого Гребенева, де тепер стоїть його символічна могила. Кілька поранених дружинників не повернулися додому, а пішли вгору Опором і там, де в нього впадає Славка, поставили перші хижі. Поселення назвали Славним, бо дружинники славилися в походах, і з цього з часом вийшла назва селища. Тож малим можна сказати просто: ми живемо там, звідки вони вийшли, а тут вони зупинилися.

У центрі на честь тих воїнів стоїть різьблений і кований меморіал, і місцеві вірять, що вони досі бережуть селище. А на горбі мурована Успенська церква: її звели 1901 року за проєктом Василя Нагірного, а поруч окремо стоїть стара дзвіниця. По старі розписи, про які ще пишуть путівники, сюди вже не їдуть: їх у храмі немає. А їдуть по сам храм на горбі й краєвид звідти.

Подивіться на фото 1936 року: перед церквою вказівники «до Тернавки» і «до Тухлі». До Тухлі — це та сама дорога, якою ви щойно приїхали від нас.

Раз на тиждень у Славському базарний день: сир, масло, мед, у сезон чорниці й гриби, вовняні шкарпетки. Котрого дня, спитайте нас, і тоді ранок у центрі можна прив'язати до базару.

Погар витягом і довоєнні лещетарі

Погар, 857 метрів, стоїть просто над селищем, від нас 19 км, тож від церкви туди ще кілька хвилин машиною. Влітку двокрісельний витяг возить нагору як оглядовий, і для малих сам підйом над лісом уже пригода. Нагорі альтанка з краєвидом. Малого я б садила в крісло поруч із дорослим. А бабусі, якщо сідати на ходу їй незручно, краще почекати внизу. Одне скажу наперед: витяг улітку возить не завжди, тож напередодні перевірте, чи він працює. А як ні, ранок легко перекроїти: довше посидіти біля річки, а по краєвид поїхати машиною до альтанки Буклагів. А старшим, кому мало Погару, є однокрісельний на Тростян, найвищу лижну гору Славського. Про нього я писала в статті «Лижі біля Славського».

Поки їдете в кріслі, є що розповісти. До війни Славське звали «Закопаним Східних Бещад»: сюди зі Львова їхали лещетарі, і це був чи не найпопулярніший лижний курорт Східної Галичини. Ще до Першої світової Карпатське лещетарське товариство збудувало тут свій притулок. 1915 року його спалили російські війська, а після війни відбудували на тому самому місці, і, за польськими джерелами, будинок уцілів досі. А в 1930-х на самому Погарі вже були кінні витяги: лещетарів тягнули нагору коні.

А 1934 року в Славському освятили український лещетарський прихисток на 300 людей, названий іменем адвоката Дмитра Левицького, який дав на нього найбільше грошей. На відкритті тоді сказали: «Це не тільки забава, це потреба нації, яка хоче бути здоровою і сильною». Українці вперше вийшли на Тростян 1925 року, і від того часу лижі тут були й своєю справою.

По обіді: оберіть одне з трьох

Гора Ільза, якщо хочеться пішки. Маршрут громади 5001 стартує навпроти тієї самої церкви, де ви зранку ставили машину. Маршрут дуже легкий, ним ходять і з дітьми. Підйом займає до трьох годин, тож разом зі спуском закладайте пів дня і виходьте одразу після обіду. На вершині, 1066 метрів, видно Тростян, Високий Верх і далеко на заході хребет Боржаву на Закарпатті. А легенда в Ільзи про відьму, що, втративши коханого, обернулася на вовчицю і щоночі виходила на вершину його виглядати. Тепер закохані піднімаються сюди загадати бажання. Я б брала на Ільзу дітей, які вже звикли ходити пішки по кілька годин, а це зазвичай від восьми років. Тож родину я б розділила: старший іде на Ільзу з татом, а бабуся з малим лишаються в центрі, біля річки, або доїжджають машиною до альтанки Буклагів з видом на Тростян, де добре відпочивати з малими.

Волосянка, якщо діти старші. Це сусіднє село, від нас 22 км. Там криївка «Курінь Мохнач», відтворена за зразком справжніх: вхід через люк, нари, пічка, таємний лаз. Дітям від восьми років і підліткам там найцікавіше. Поруч дерев'яна бойківська церква Пресвятої Євхаристії, пам'ятка архітектури. Від Волосянки є ще легка стежка до альтанки «Сім вітрів» під Високим Верхом, з мурованим мангалом. Але це 6,5 км в один бік, тож її я б лишила на інший день.

Верхня Рожанка, якщо любите старі церкви. Від нас 26 км, хвилин 35. Там дерев'яна церква Зіслання Святого Духа 1804 року. Держава охороняє її як пам'ятку національного значення, а дзвіницю поруч, 1877 року, 2025-го перекрили новою ґонтою. Звів церкву майстер Михайло Билень з Хітара, і на ньому теж є наша нитка. Громада приписує Биленю й давню дерев'яну церкву Благовіщення 1837 року в нашому Гребеневі. Вона не збереглася, її знають лише зі старих фото, а нинішня, біля нашої хати, стоїть з 1928 року. Тож у Рожанці ви побачите, як, мабуть, виглядала стара гребенівська церква.

Дорогою додому

Перед від'їздом, якщо хочеться заходу сонця, підніміться до альтанки «Під Кливою». До неї можна доїхати машиною лісовою ґрунтовкою, і звідти видно все селище, особливо гарне ввечері. Після дощу на ґрунтовку я б не їхала.

Дорога зі Славського до нас іде через Тухлю, за 7 км від хати, і поки світло, тут варто зупинитися. У Тухлі Франкова криниця: письменник бував у цих краях, і 1967 року біля криниці поставили йому пам'ятник, а згодом довкола виріс цілий скульптурний комплекс. У Народному домі є кімната-музей Франка. Зупинка хвилин на двадцять, і дітям легко розповісти, що Франко писав про цей край у «Захарі Беркуті».

Що в мережі пишуть «у Славському», а воно не там

• Водоспад Кам'янка — біля Сколе, від нас 18 км, це окремий ранок. Я писала про нього в статті «Водоспад Кам'янка і Журавлине озеро».
• Франкова криниця — у Тухлі, і це навіть краще, бо по дорозі.
• Водоспад Сопіт — в іншому боці, через Сколе, від нас близько 38 км. Окрема поїздка.
• Хащованське озеро — не прогулянка біля селища, а окрема поїздка.
• Маківка — окремий день з боку Тухлі, не «зі Славського пішки».

Славське взимку

Узимку Славське — це лижі. На Тростян їдуть ті, хто вже катається впевнено. Новачкам і дітям я б радила Погар або Плай, за 25 км від нас, а на Плаї ще й добре розвинута інфраструктура: крім тюбінгу, там є чим зайнятися. Ільзою ходять і взимку, і влітку. Куди саме стати на лижі, я розписала в статті «Лижі біля Славського», а як провести свята — у статті «Новий рік у Карпатах». Дорогу до нашої хати взимку розчищають.

А ввечері — вдома

Від Тухлі, з тієї самої дороги, що на вказівнику 1936 року, до нас хвилин десять, і машина вже стоїть у дворі. Через дорогу від хати тече Опір. Це та сама річка, вгору якою, за легендою, пішли поранені дружинники, тож малий, що зранку стояв на злитті, може сісти на камінь біля води і сам розповісти бабусі, звідки взялося Славське. А після цілого дня в дорозі на подвір'ї чекає чан.

Написати в Telegram

Питання про Славське

Читайте також

• «Лижі біля Славського»
• «Гребенів і що поруч»
• «Гора Парашка»
• «Відпочинок у Карпатах з дітьми»
• «Водоспад Кам'янка і Журавлине озеро»